Крім того, він розмежував категорії «вартість» і «цінність». Тому правильне розуміння теорії граничної корисності, на думку автора, не заперечує теорії трудової вартості. Більше того, перша з них є підтвердженням другої й така узгодженість посилюється з поглибленням розподілу народної праці і його підпорядкування господарському принципу. В такому контексті твердження про повну залежність цінності від суб'єктивної корисності, вважав український вчений, перетворюється в догму. На цій основі М. Туган-Барановський формулює закон цінності, згідно з яким граничні корисності відтворюваних господарських благ прямо пропорційні їх трудовим вартостям й за допомогою ринку об'єктивуються, перетворюючись у суспільні категорії.

            На відміну від А. Маршалла, який враховує обсяги капіталу, час на його інвестування та середню норму прибутку тощо, український вчений абстрагується від цих складових, внаслідок чого його теорія є дещо спрощеною.